Denomination: Orthodox Church
Спасо-Преображенський кафедральний собор – головний православний храм у Вінниці, з грудня 2018 року кафедральний собор Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України; до того (від 1990-го року) - Вінницької єпархії Української Православної Церкви Московського патріархату. Споруджений у XVIII столітті з ініціативи брацлавського земського судді Міхала Грохольського за проектом італійського архітектора Паоло Фонтана, як домініканський костел. З 1832-го року – православний собор м. Вінниці. У 1855-му році в нижній частині собору, де була крипта (сімейний склеп) родини Грохольських, був влаштований теплий храм на честь святих безсрібників Косьми та Даміана.
Будівля собору розташована в історичному центрі міста, серед комплексу ранньомодерних фортифікаційних споруд «Мури», які складалися з монастирів єзуїтів, домініканців і капуцинів. У соборі збереглися фрагменти стінного розпису XVIII століття. Комплекс, що включає в себе храм, келії, башту та мур, є пам'яткою архітектури і містобудування національного значення.
Собор в різні часи відвідували поважні особи. У 1920-му році у соборі зустрічали головного отамана УНР Симона Петлюру та керівника польської держави Юзефа Пілсудського. У Преображенському соборі хрестили Михайла Коцюбинського, тут же він брав шлюб.
З кінця 1920-х років і до свого закриття собор переходить до користування громади Української Автокефальної Православної синодальної церкви. У ньому служили на той час єпископи Іоанн (Славгородський) та Миколай (Полікарпов). Його двічі закривали: наприкінці 1930-х років храм перетворили на гумовий склад. Під час війни і аж до листопада 1962 року він служив собором РПЦ. Був знов закритий у 1962 році, під час гоніння на церкву Хрущова — вірних примусили написати відречення від храму. Тоді у соборі влаштували спортзал товариства «Динамо». Формально храм був закритий на прохання вінницького православного єпископа, про що він сам писав у листі до митрополита Київського і Галицького Іоанна.
У вісімдесятих роках ХХ століття у церкві, за участю фахівців з Німеччини, була облаштована зала органної та камерної музики. У Вінниці влаштовувалися концерти, зокрема незадовго до смерті приїжджав із виступом Святослав Ріхтер.
У 1990 році приміщення рішенням обласної та міської влади передали православній церкві — за умови почекати, поки міська влада знайде нове приміщення для органу. Деякий час тривало протистояння між представниками управління культури та віруючими, але вірні церкви під проводом тодішнього вінницького митрополита Агафангела не стали чекати — демонтували орган. Зараз орган перебуває навпроти – в католицькому костьолі.
Під час подальшої реконструкції у 1990-х роках над собором були зведені позолочені куполи, до того відсутні.
У грудні 2018 року громада та парафіяни собору на чолі із настоятелем митрополитом Вінницьким і Барським Симеоном прийняли рішення про перехід з УПЦ МП під юрисдикцію Православної Церкви України.
Будівля собору розташована в історичному центрі міста, серед комплексу ранньомодерних фортифікаційних споруд «Мури», які складалися з монастирів єзуїтів, домініканців і капуцинів. У соборі збереглися фрагменти стінного розпису XVIII століття. Комплекс, що включає в себе храм, келії, башту та мур, є пам'яткою архітектури і містобудування національного значення.
Собор в різні часи відвідували поважні особи. У 1920-му році у соборі зустрічали головного отамана УНР Симона Петлюру та керівника польської держави Юзефа Пілсудського. У Преображенському соборі хрестили Михайла Коцюбинського, тут же він брав шлюб.
З кінця 1920-х років і до свого закриття собор переходить до користування громади Української Автокефальної Православної синодальної церкви. У ньому служили на той час єпископи Іоанн (Славгородський) та Миколай (Полікарпов). Його двічі закривали: наприкінці 1930-х років храм перетворили на гумовий склад. Під час війни і аж до листопада 1962 року він служив собором РПЦ. Був знов закритий у 1962 році, під час гоніння на церкву Хрущова — вірних примусили написати відречення від храму. Тоді у соборі влаштували спортзал товариства «Динамо». Формально храм був закритий на прохання вінницького православного єпископа, про що він сам писав у листі до митрополита Київського і Галицького Іоанна.
У вісімдесятих роках ХХ століття у церкві, за участю фахівців з Німеччини, була облаштована зала органної та камерної музики. У Вінниці влаштовувалися концерти, зокрема незадовго до смерті приїжджав із виступом Святослав Ріхтер.
У 1990 році приміщення рішенням обласної та міської влади передали православній церкві — за умови почекати, поки міська влада знайде нове приміщення для органу. Деякий час тривало протистояння між представниками управління культури та віруючими, але вірні церкви під проводом тодішнього вінницького митрополита Агафангела не стали чекати — демонтували орган. Зараз орган перебуває навпроти – в католицькому костьолі.
Під час подальшої реконструкції у 1990-х роках над собором були зведені позолочені куполи, до того відсутні.
У грудні 2018 року громада та парафіяни собору на чолі із настоятелем митрополитом Вінницьким і Барським Симеоном прийняли рішення про перехід з УПЦ МП під юрисдикцію Православної Церкви України.
